Жити… Це слово вкарбувалося у свідомості.
Мусимо, маємо… жити…
Бо нас знищують, нас хочуть знищити…
Нас…
Ми – Буча, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Бородянка, Катюжанка, Чернігів, Іванків,Суми, Херсон, Харків, Ізюм, Миколаїв, Волноваха, Краматоськ, Сєвєроденцьк, Чоронбаївка, Нова Каховка…
Маріуполь..
Міста, містечка, села…
Ми- Україна…
В гОрі… в страшенній задусі люті… зі сльозами. Ці сльози градом котяться… за кожну дитину, за кожну жінку, за кожного чоловіка…. За наші поламані, але незламні долі…
Нам треба жити… попри все…
Обіцяємо, ми будемо жити, боротися, берегти твоїх діточок, твій генофонд, твоє майбутнє… ці мразі нас не зламають… не зламають, хоч захлинаємось в сльозах і в люті… не зламають…
